Кто и как учит нас учит. Один день из жизни активистa Чистой Украины.

Як активісту "Чистої України" мені часто доводиться одягнувши жовту футболку виходити в народ для "висівання" зерна правди. Під час поширення листівок чи газет кого тільки не побачиш, чого тільки не почуєш. Але найбільше задоволення я отримую від спілкування з інтелігентними людьми. Для цього кращої нагоди ніж обласна конференція освітян і не знайти.

Біля стін обласної ради де відбувалася конференція, я мав приємність поспілкуватися з людьми, яких і не сподівався побачити: з директором своєї школи, директором свого технікуму. Про зустріч з моїм нинішнім ректором педагогічного університету Іванієм хочу розповісти окремо.

Свого ректора знаю ще з перших днів наметового містечка. Він тоді частенько спілкувався з мешканцями наметів. Зазвичай підходив після 23 години, отримавши "по шиї" від Щербаня іноді сам, а іноді і в парі з начальником управління освіти Чирвою. Розмовляв довго і ні про що переконуючи студентів що СНУ це класно. Цього разу отримавши з моїх рук "Чисту газету", він привітав мене з перемогою студентів, і, наче виправдовуючись, хвилин п'ять розповідав яка гарна була ідея об'єднання, які погані були об'єднувачі і невідомо ще перемога це, чи поразка. Знаючи як його влада "опустила" і бачачи це на власні очі, мені його стало шкода.

Щоб якось підняти собі настрій, я вирішив поспілкуватися з військовим, справжнім генералом з широкими лампасами на брюках (як потім я здогадався, ректор військового університету). Я поцікавився: "А ви міліцейський чи військовий генерал?" на що отримав дуже оригінальну відповідь "Гєнєрал он і в Афрікє гєнєрал". Що ж, залишається додати вислів героя одного кримінального телесеріалу "гєнєрал - ето нє званиє, гєнєрал - ето благо".

Іншу "давню знайому", яку я знав ще задовго до студентського протесту, проректора з виховної роботи СНАУ, а потім і СНУ пані Анікеєнко мені було менш приємно бачити. Ще в лютому місяці біля стін аграрного вона з піною біля рота заважала мені й моїм друзям поширювати листівки, цькувала нас охороною і погрожувала розправою. А потім, коли стала проректором СНУ, ходила до наметового містечка і робила відео та фотозйомки протестуючих студентів. Зрозуміло не для сімейного архіву. Після її візитів, як правило починався тиск на студентів та їх батьків з вимогою залишити студентську акцію. Так от цю леді охорона заходу чомусь не пускала на конференцію. Як виявилося, втративши голову від некараності і вседозволеності вона намагалася пройти без запрошення. Мене це край обурило. Я підійшов до охоронців і "заступився" за жінку: "Як ви можете не пускати праву руку Царенка, співзасновницю благодійного фонду, співвласницю близько двох мільйонів гривень видурених у вступників до СНУ на бюджетній основі?". На охорону мої вагомі аргументи чомусь не подіяли. Анікєєнко також не оцінила моєї турботи і направилась в обласну адміністрацію, напевне по перепустку на конференцію.

Після роздачі агітматеріалів, я знову зіткнувся з нею, коли вона впіймавши облизня і в адміністрації (напевне Щербань досі має зуб на Царенка) йшла до есдепеушної волги щоб забратися подалі від негостинних господарів області. Я не міг не скористатися нагодою (як Паніковський в "Золотому теляті") зайвий раз нагадати про вкрадені студентські мільйони. Маю надію мій розрахунок запозичений в О. Бендера колись спрацює, "клієнт созрєєт і прінєсьот міліон, нажитий нєчесним трудом, на блюдічкє з голубой кайомочкой"...

Р.S. Як стало відомо пізніше вся ця освітньо-зоряна братія замість обговорення проблем освітян, невтомно і багаточасово обговорювала переваги правильного кандидата і врешті решт прийняла звернення про його підтримку.